Що таке кенбу? Танець із мечем і самурайська поезія

Танець, а не бій

Кенбу означає «танець з мечем», і перше, що варто знати, — це театр. Виконавець вихоплює катану, завдає ударів і вкладає її до піхов, але ніхто ні з ким не б'ється, і тут не ведуть рахунок і не перемагають. Рухи дібрані так, щоб їх було добре видно й відчувати силу навіть із дальнього кутка зали. Самі виконавці описують кенбу як сценічне мистецтво, що виросло з бойової підготовки, а це зовсім інше, ніж бойове мистецтво. Меч залишається у вашій уяві як персонаж, а не як зброя, і вірш підказує, що це за персонаж. Театр розповідає, що першими виконавцями були політичні діячі періоду Бакумацу, останніх років сьогунату, які використовували кенбу для медитації, для піднесення духу та для вираження своєї рішучості.

Меч, віяло і вірш

Ширша родина цього мистецтва називається кеншібу — приблизно «танець з мечем і поезією». Кенбу — це гілка, у якій використовують меч. Шібу, яку також називають сенбу, — це танець із віялом, а поезія в ній зазвичай менш войовнича. У деяких номерах кенбу також використовують віяло, а класичний базовий стиль під назвою ґінкеншібу потребує лише трьох речей: голосу декламатора, меча і віяла. Усе інше — від музики до освітлення — з'явилося пізніше. Саме ця простота дозволяє виставі працювати в маленькій залі зовсім без декорацій. Танці з мечем сягають часів періодів Нара і Хейан, але сучасну форму кеншібу вважають розвитком після 1868 року, першого року епохи Мейдзі.

• Кенбу: танець з мечем
• Шібу або сенбу: танець із віялом
• Ґінкеншібу: класична форма — голос, меч і віяло

Спочатку — вірш

Вірш, який читають у кенбу, називається шіґін, а сама декламація — ґіней. Декламатор, ґінші, стоїть збоку сцени, а танцівник, майші, виступає в центрі. Танцівник вигукує сигнал, починається декламація, і рухи йдуть за змістом вірша. Найчастіше це китайські вірші, особливо короткі чотирирядкові форми, хоча використовують також японські вака й хайку. Голос декламатора задає темп усьому номеру, а меч йому відповідає. У сучасному провідному стилі часто додають кото або сякухаті, у порядку увертюра, пісня і постлюдія, причому танцівник виходить на увертюрі, а записана оркестрова музика стала поширеною після війни.

Читати далі: Шіґін: декламована поезія, що стоїть за кенбу

Як створюється номер

Типова програма триває близько трьох-п’яти хвилин і зазвичай не потребує декорацій чи реквізиту. Хореографи поєднують усталені візерунки, а виконавець може вигадати новий. Візерунки поділяються на три групи: мечові дії для боїв, вираження характеру й емоцій та мітате — мистецтво, коли один предмет заступає інший. Робота ніг — це низький ковзний крок, який називається суріаші, а сильний удар стопою, такий гучний, що аж лунає, виражає силу. Чим більше візерунків ви знаєте, тим легше читати будь-який номер. Рух сценою називається хакобу, а не ходьба, і він буває двох видів: твердий, низький, у войовничому стилі та більш випростаний, танцювальний.

• Меч може заступати ціпок, лук або рушницю
• Віяло може заступати дощ, вітер, хвилю, двері або шолом
• Удар стопою сигналізує про силу

Звідки походять ці форми

Ці візерунки називаються ката, і театр простежує їх до періоду Сенґоку, коли полководці демонстрували свою могутність вишуканими обладунками та сміливими виступами на полі бою. Ті прояви відваги стали основою для форм кенбу. Самурайські уряди правили Японією близько семи століть, починаючи з сьоґунату Камакура у XII столітті. Саме слово «самурай» походить від дієслова, що означає служити, і найдавніші самураї охороняли аристократів. Це мистецтво молодше за ту довгу історію, але його мова запозичує з неї все. Самураї носили катану лезом догори, просунутою за пояс, щоб одним рухом можна було вихопити й ударити, а старша тачі звисала з пояса лезом донизу. Деяка хореографія кенбу досі наголошує саме на тому старшому мечі.

Номер із репертуару

Один відомий номер бере свій вірш від Рая Санйо — народженого в родині самурая вченого, який жив з 1780 по 1832 рік і помер у Кіото. Його строфи описують суперництво між воєначальниками Уесуґі Кеншіном і Такедою Шінґеном у добу Сенґоку, розказане з погляду Уесуґі. Битви, що точилися між 1553 і 1564 роками на рівнині Каванакадзіма, відомі під цією назвою, а в найвідомішому описі зіткнення 1561 року Шінґен відбиває удар Кеншіна своїм сигнальним віялом. Знання поета й історії допомагає зрозуміти хореографію, тож театр радить прочитати про вірш перед тим, як дивитися номер.

Як це стало сценічним мистецтвом

Після прибуття кораблів командора Перрі у 1853 році самураї обговорювали майбутнє Японії, і дехто втілював свої думки в поезії китайського стилю, декламуючи їх під час танцю з мечем і віялом. Згодом старий лад зазнав краху. У 1867 році політичну владу було повернуто імператору в замку Нідзьо в Кіото, що в есе театру позначено як кінець епохи самураїв. Простолюдцям заборонили носити мечі у 1870 році, а едикт 1876 року заборонив носити їх привселюдно майже для всіх. Майстри меча почали влаштовувати фехтувальні шоу на початку 1870-х, і кенбу поширився по всій Японії. В історичному есе театру кенбу датовано як традиційне виконавське мистецтво від токійської школи, заснованої у 1890 році.

Мечі, заборони та віяла

Кенбу довелося пережити другу заборону. Після Другої світової війни володіння мечами було заборонено в Японії близько семи років, і школи кенбу перейшли на віяла. Коли мечі знову стали законними, версія з віялом залишилася, і згодом шібу виріс у стиль, відмінний від кенбу. Сьогодні в Японії налічується понад сто шкіл кенбу, і кіотський театр зазначає, що його інструктори мають дипломи однієї з них. Його було засновано у 2014 році наступником однієї з таких шкіл, тож за танцівниками стоїть жива традиція. Сам сучасний кеншібу сягає корінням у гастрольну фехтувальну компанію, засновану у 1872 році, хоча багато пізніших шкіл мають інше походження.

У чому виступають танцівники

Кенбу виконують у кімоно та хакама, і театр описує своє кімоно як з гербом. Додаткові елементи на вибір включають пов'язку на голову, зав'язки для рукавів і білий пояс поверх зав'язок хакама, а танцівники носять табі — шкарпетки з розділеним пальцем. Костюм забезпечує свободу для меча та віяла й видимість рухів, а також пов'язує виступ із самурайським вбранням, яке він нагадує. Хакама з'явилися в Японії близько шостого століття і носяться також у кендо та іайдо, тому вони органічно виглядають поруч із мечем. Путівник по костюму для кенбу розбирає кожну деталь і пояснює, чому хакама має саме таку конструкцію.

Читати далі: Костюм для кенбу: кімоно, хакама, меч і віяло

На що звернути увагу у виставі

Кіотська вистава показує як традиційний, так і новий стиль кенбу, а також техніку з віялом, з англійським вступом. Слухайте голос декламатора не менше, ніж меч: вірш задає темп. Шукайте мітате — коли помах віяла є хвилею або дверима. Зверніть увагу на ковзну ходу та раптовий удар ногою. Номери короткі, тож якщо вірш пролітає надто швидко, щоб його вловити, стежте за віялом і ногами, які передають ту саму історію. А потім, на короткому уроці, зверніть увагу, як важко зупинити удар чисто. Саме це контролювання, а не швидкість, демонструють вам танцівники.

Читати далі: Самурайське кенбу в Кіото: вибір і бронювання

Кому це не підходить

Кенбу не для тих, хто сподівається на дуель чи динамічне екшн-шоу. Номери короткі, вірші японською, а ефект тримається на нерухомості та контролі. Якщо ви хочете мечового бою, краще подивіться на заняття з кендо. Якщо вам хочеться видовища з ритмом, шоу барабанів тайко поблизу Кавараматі ближче до того, що ви уявляєте. А якщо вам потрібно знімати те, що ви бачите, це шоу не дозволяє фотографування під час вистави.